КОЛИВАТИ

КОЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. що. Змушувати що-небудь коливатися (у 1 знач.).

Тихі вітри коливали дзвоники, і вони дзвеніли й розливали в небі райські мотиви (І. Нечуй-Левицький);

Вітер на вулиці коливав віти дерев, вони стукалися одна об одну (В. Собко);

Вітер коливає бамбукові завіси (І. Роздобудько);

Хитливе полум'я свічки коливало тіні на стіні і відбивалося в очах (М. Трублаїні);

// безос.

Вітром сосни коливало. Поливав дерева дощик (Л. Первомайський);

// чим. Ритмічно рухати з одного боку в інший, назад і вперед або зверху вниз.

Він похитує собі голівкою з темним волоссячком, коли сидить на руках, або коливає ніжками, ручками в усі боки, лежучи в колисці (В. Винниченко);

Дерева ніяково й соромливо коливали голими раменами (Б. Антоненко-Давидович).

2. перен., розм. Іти, перевалюючись з боку на бік.

Стара пані немов одужала: коливає з кімнати до кімнати (Марко Вовчок);

– Ти думаєш – може, не втраплю!.. Утраплю! .. – патякав Федір сам з собою, коливаючи у присінки (Панас Мирний);

Гусенята коливають з ноги на ногу, наче вiтер морiжком гонить жовтi пушинки (М. Коцюбинський).

КОЛИВАТИСЯ →← КОЛИВАННЯ