ПОХВАЛА

ПОХВАЛА́, и́, ж.

1. Хороший, похвальний відзив про кого-, що-небудь; схвалення.

Ані злому кари, ані доброму похвали (Номис);

Не похвали собі, громадо! – Без неї може обійдусь, – А ради жду собі, поради! (Т. Шевченко);

Йому приємно було розмовляти з другими школярами й слухати похвал учителя (С. Ковалів);

Михасеву статтю прочитав редактор і сказав – молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (С. Чорнобривець).

2. заст. Слава, гордість.

Ти дух святий свій пронесла В їх душі вбогії! Хвала! І похвала тобі, Маріє! (Т. Шевченко);

“О, спасибі ж тобі, похвало України велика, Що ти нас слобонила [звільнила] з сього бесурменського [бусурманського] лиха!” – Козаки .. казали (П. Куліш).

3. церк. Субота п'ятого тижня великого посту.

На похвалу сорока яйцем похвалиться (Номис);

То було якраз проти похвали. До похвали вона завжди говіє (Панас Мирний).

(1) З похвало́ю – схвально.

– Он ти яка, – з похвалою сказав Дорощук і широко .. посміхнувся (М. Ю. Тарновський).