АВТОРИТЕТ

АВТОРИТЕ́Т, ч.

1. тільки одн., род. у. Загальновизнане значення, вплив, поважність (особи, організації, колективу, теорії і т. ін.).

Учні, відповідно до його авторитету й предмета, який він читав, прозвали його Соломоном (І. Багряний);

Легендарна біографія Т. Шевченка – це вияв виняткового авторитету серед народу (з навч. літ.);

За широтою території, міжнародним авторитетом Київська Русь займала у IX ст. одне з провідних місць у Європі (із журн.).

2. род. а. Особа, яка має вплив, повагу, заслуговує на повну довіру.

Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала беззаперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю. Яновський);

Гаврило – неперевершений авторитет у солов'їних співах (О. Копиленко).

3. род. а, жарг. Лідер, ватажок кримінального угруповання.

Найбільш характерними рисами кримінальної групи є попередня змова та орієнтація на кримінальну діяльність, а в питаннях норм та ціннісних установок – на лідера (“авторитета”), який звичайно має кримінальний досвід і сильну волю (з наук.-попул. літ.).

(1) Криміна́льний авторите́т – лідер, ватажок кримінального угруповання.

Було вбито кримінального авторитета, який кілька років тому очолював місцеве угруповання "романтиків великої дороги" (із журн.);

Першою жертвою став відомий правоохоронцям кримінальний авторитет, що мав свою "бригаду" (з газ.).