ПОТУ́ПИТИ див. поту́плювати.
ПОТУПИ́ТИ, туплю́, ту́пиш; мн. поту́плять; док., що.
Зробити тупим (все або багато чого-небудь).
Обидва ножі потупили, – тепер чим хоч, тим і криши (Сл. Б. Грінченка).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
ОПУСКА́ТИ (переміщувати нижче, донизу), СПУСКА́ТИ, ЗНИ́ЖУВАТИ, УПУСКА́ТИ (ВПУСКА́ТИ), ПОПУСКА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИ, ОСА́ДЖУВАТИ, ПРИСА́ДЖУВАТИ, ОСАДЖА́ТИ рід... смотреть
I пот`упитидив. потуплювати. II потуп`ити-туплю, -тупиш; мн. потуплять; док., перех. Зробити тупим (все чи багато чого-небудь).
поту́пити о́чі (в зе́млю). Дивитися вниз від сорому, ніяковості і т. ін.; засоромитися, зніяковіти. Він замовк, потупив очі в землю (Панас Мирний); Стояв (Андрій), потупивши очі в землю (О. Довженко).... смотреть
I пот`упитидив. потуплювати.II потуп`ити-туплю, -тупиш; мн. потуплять; док. , перех. Зробити тупим (все чи багато чого-небудь).
поту́пити дієслово доконаного виду опустити очі потупи́ти дієслово доконаного виду затупити
-плю, -пиш; ~ очі spuścić wzrok
техн. потупить