БОГОШУКА́Ч, а́, ч.
1. Людина, що намагається знайти Бога шляхом філософських роздумів і споглядань.
Театр набирає сенсу тільки завдяки таким самовідданим духовним подвижникам, яким був містик, філософ і богошукач Єжи Гротовський (з газ.).
2. Прибічник богошукання (у 2 знач.).
М. Горький за своєю сутністю богошукач і богобудівник, що явно прочитується в його “Матері” (з наук.-попул. літ.).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»