БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., рел.-церк.
Істинне шанування Бога, прийняття Божих істин і виконання заповідей; побожність, набожність.
Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, – почав отець Ісакій (І. Нечуй-Левицький);
Втілений взірець благочестя і працелюбності, ігумен Іов Залізо високо підніс моральний, патріотичний та релігійний авторитет Почаївського монастиря (із журн.).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
ПРАВОСЛА́В'Я (православна віра), СХИ́ЗМА церк., БЛАГОЧЕ́СТЯ церк., заст. Староста хоч був, як і його співгромадяни, противником православ'я, але все-та... смотреть
-я, с., книжн., заст. 1) Додержання приписів релігії; побожність, набожність. 2) Православна віра, православ'я.
імен. сер. роду, тільки одн.благочестие
-я, с. , книжн. , заст. 1》 Додержання приписів релігії; побожність, набожність.2》 Православна віра, православ'я.
Благоче́стя, -стя, -стю, -стям
благоче́стя іменник середнього роду
Piety, devotion