ОПРОЩЕ́ННЯ¹, я, с.
Дія за знач. опрости́ти, опроща́ти і стан за знач. опрости́тися, опроща́тися.
Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода – у внутрішньому світі людини, Толстой – в опрощенні й непротивленні злу (П. Тичина).
ОПРОЩЕ́ННЯ², я, с., заст.
1. Прощання.
2. Прощення.
Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Панас Мирний).
ОПРО́ЩЕННЯ, я, с., лінгв.
Процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні; спрощення.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
-я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні.
опро́щення іменник середнього роду в граматиці опроще́ння 1 іменник середнього роду від: опрости́тися опроще́ння 2 іменник середнього роду прощання рідко... смотреть
-я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні.
імен. сер. родуопрощение
опроще́ння[опрошчен':а]-н':а
Опрощення:— прощання [13]
Опроще́ння, -ння, -нню (прощення)
{опрошче́н:а} -н:а.