БЕЗТЯМНО

БЕЗТЯ́МНО.

Присл. до безтя́мний.

Голова їй морочилась, вона світа [світу] перед очима не бачила. Безтямно взяла зі стола групу Адоніса й Венери і .. крутила її в руках (Леся Українка);

Біля дверей хтось зойкнув безтямно, а далі зайшовся безтямним хихотінням (І. Багряний);

За те, що Степан безтямно захоплюється морем, його й прозвали хлопці адміралом (О. Копиленко);

Він любив Віру безтямно (Р. Іваничук);

Б. Гмиря ніколи безтямно не красувався своїм розкішним басом, а завжди вдумувався в те, про що співав (з газ.).