НАПИТУВАТИ

НАПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що, чого, розм.

Розпитуючи, шукати, знаходити кого-, що-небудь.

Заходили [брати] в села, напитували собі служби (І. Нечуй-Левицький);

Страхиня довго шукав наметку Влах-Алії, і вже при помочі знайомого старця-турчина, свого давнього невольника, напитує станище розбійника (І. Франко);

В Заріччі Антон напитав лісу на хату (С. Чорнобривець);

– Напитав я, значить, собі до хати господарку. Вона і зараз у мене живе (В. Логвиненко);

// Дізнаватися про що-небудь, розпитуючи.

А він на тих сусідочок важким духом дише: бодай їх слід запав! Стара тис часом розпитує про його, як він собі мається, та й напитала, що в його хутір є (Марко Вовчок).

(1) Напи́тувати / напита́ти ли́ха (біди́, го́ря, кло́поту і т. ін.) – діючи у який-небудь спосіб, зазнавати чогось небажаного, неприємного.

Хто з людей сміятись поривався.., сам наруги приймав і лиха собі напитував (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

– Коли б ще лиха собі не напитав, бо на кордоні не вільно стріляти (М. Коцюбинський);

Він поглядав на всі боки, кудись поривався бігти, але бігти тепер не міг, бо перед ним був вищий чин і треба було дозволу, щоб так просто лишити розмову й бігти. Напитав собі біди (І. Багряний);

– Пощо ви собі напитали клопоту з тою парцеляцією? І так маєте багато роботи (Б. Лепкий).