НАКУРЮВАТИ

НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док.

1. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом.

Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (М. Коцюбинський);

Вони посідали біля відчинених дверцят грубки, щоб не накурювати в тісній кімнаті (А. Головко);

– Та й накурили ж ми в тій хаті. – Ніби архієрей у церкві накадив (Б. Лепкий);

// Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом.

Накурював [ієромонах] ладаном, що аж запорожці мовби стояли не на землі, а плавали в хмарах (Ю. Мушкетик);

І сіркою хлів накуривши, Без крику крадуть слимаки Гусей, качок, курей, індиків (І. Котляревський);

Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Г. Квітка-Основ'яненко).

2. чого. Курінням, перегонкою приготовляти що-небудь у якійсь кількості.

– Щоб ніхто з вас більше ні горілки не курив, ні шинкував! Ви мої – й шинок буде мій. Ось вам Лейба й горілки накурить (Панас Мирний).

НАКУ́РЮВАТИ², юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док.

Піднімати, збивати куряву, пил; курити, пилити.

– Ох і накурила! Не могла віник змочити? (із журн.).