КО́ВБИЦЯ, і, ж., діал.
1. Отвір у передній частині селянської печі.
У ковбиці було ще на казанів три картоплі (Я. Качура);
В ковбиці, збоку, тліли жаринки в попелі. Сірників не було, і люди вогонь тримали зранку до вечора, цілу добу (К. Гриб).
2. Колода, на якій рубають дрова.
Став [пес] на ковбицю ногами І до сонця морду зносить (І. Франко);
Він поклав на ковбицю гілку й вдарив по ній сокирою (Г. Пагутяк);
Коли до Віки долучаються Лорна і Жанна, троє панків, що сиділи на ковбицях, зриваються, пропонуючи дамам місця (Любко Дереш).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
КОЛО́ДА (стовбур зрізаного дерева, очищений від гілля), КОЛО́ДКА, БЕРВЕНО́ діал., ДЕЛИ́НА діал., КЛЬОЦ діал., КО́ВБОК діал., КОВБА́Н діал., ТРАМ (ТРЯМ)... смотреть
Ковби́ця:Ко́вбиця:— колода (на якій рубають дрова), пень дерева [X]— колода, на якій рубають дрова [2]— колода, на якій рубають дрова, пень дерева [30]... смотреть
-і, ж., діал. 1) Отвір у передній частині селянської печі. 2) Колода, на якій рубають дрова.
-і, ж. , діал. 1》 Отвір у передній частині селянської печі.2》 Колода, на якій рубають дрова.
широке поліно, на якому рубають Деревяна колода на якій рубають мясо, кості. дрова і т.д.
див. дровітня
ко́вбиця іменник жіночого роду діал.