ЕЛАТИ́В, а, ч., лінгв.
1. Значення безвідносно великої міри ознаки, яке виражене формами найвищого ступеня, особливо в їх експресивному вживанні.
У центрі поля суперлативності – найвищий ступінь порівняння прикметників (відносний суперлатив та його різновиди), а на периферії – абсолютний суперлатив (елатив), який позначає істотне перевищення або недосягнення норми (з наук. літ.).
2. У фіно-угорських мовах – категоріальна форма відмінка зі значенням руху зсередини назовні.
Елатив – початковий відмінок у фіно-угорських мовах (з наук. літ.).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
елатив; ч. (лат., піднесений догори) 1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу в деяких мовах (т. зв. вихідний в угро-фінських мовах). Див. також: аблатив, акузатив, вокатив, датив, ергатив, локатив, номінатив, партітив... смотреть
-а, ч. 1) Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2) Відмінок із значенням виходу (вихідних) у деяких мовах.
(лат. elatus — піднесений) стилістичний засіб інтенсивності ознаки, що має характерні експресивні суфікси: чистісінька правда, гарнесенько відшмагаю, низесенький уклін, гнітюще передчуття.... смотреть
елати́в (від лат. elatus – піднесений догори) 1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу, виділення в деяких мовах (т. зв. «вихідний»).... смотреть
-а, ч. 1》 Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням.2》 Відмінок із значенням виходу (вихідних) у деяких мовах.
імен. чол. роду
елати́в іменник чоловічого роду