ВІДБИВАТИСЯ

ВІДБИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДБИ́ТИСЯ, відіб'ю́ся, віді́б'є́шся; мин. ч. відби́вся, би́лася, лося; наказ. сп. відби́йся; док.

1. Відламуватися, відпадати, відколюватися внаслідок ударів, падіння і т. ін.

Півмеча відбилось і загрузло кінцем у землю (І. Білик);

Від горшка відбилася ручка.

2. Захищаючись від когось, завдавати ударів.

Кинулися улани живо боронити майора, що був вже кріпко поранений, та ще таки відбивався (Г. Квітка-Основ'яненко);

Матрос відбивався ногами й так ударив одного в живіт, що жандарм відлетів і покотився до присінців (Олесь Досвітній);

Кирило Іванович насилу одбився від собак (Панас Мирний);

Тільки твердо так трималось Місто гордеє, уперте, Раз одбилось, потім вдруге (Леся Українка);

// перен. Виправдовуючись, наводячи докази, захищатися від чиїхось закидів, звинувачень.

– Адже ж кажуть, що й сова хвалила своїх дітей, що, мов, кращих і на світі нема, – одбивалась Уляся (І. Нечуй-Левицький);

– Та що ви, хлопці, – одбивався Павло, але дружня розмова була порушена, спалахнула сварка (В. Кучер);

Удовенко захотів відбитися жартом: – А що ж, можна з переляку і померти (Д. Бедзик).

3. Відходити, віддалятися від товариства, гурту, стада і т. ін.

Риба ходить у морі великими табунами, а від того табуна відбиваються менші табуни (Ю. Збанацький);

Б'ється Остап і рубається, аж правиця козацька зомліває, одбився далеко від своїх (Марко Вовчок);

Одна галка чомусь одбилась від зграї, піднялась вище за всіх (О. Донченко);

// Відставати від тих, із ким разом ішов, біг, летів і т. ін.

Йдуть та й ідуть [заробітчани], чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились од свого ключа (М. Коцюбинський);

Вона, захопившись красою весняного лісу, зайшла дуже далеко, відбилася від подруг, стомилася (Я. Гримайло);

// Утрачати зв'язок із товариством.

З весною дехто [із хлопців] почав одбиватися від гурту (І. Микитенко);

На музики перестала ходити, од дівчат одбилася (Ганна Барвінок);

Докладно Вам сказати, що і як звертає на себе увагу .. я тепер не можу, бо вже давно, як відбилась від всякого товариства (Леся Українка);

// Віддалятися, відходити від певного місця.

Від берега непомітно відбивається човен, на якому .. сидить сивобородий Іванів дід (М. Стельмах).

4. розм. Переставати займатися чим-небудь.

Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, .. відбивається від хліборобства (М. Коцюбинський);

Ось Женя не відіб'ється від роботи (Іван Ле);

// Відхилятися в розмові від певної теми, питання і т. ін.

[Магістер:] Колеги, ми відбилися від теми (Леся Українка).

5. на чому, у чому. Залишати свій слід.

Листок відбився на твердій породі (О. Ющенко);

// Залишатися (про слід від чогось).

На снігу добре відбився слід його [вовка] лап (О. Донченко).

6. фіз. Зустрівши перепону, повертатися у зворотному напрямку (про світло, радіохвилі і т. ін.).

Світло електрики відбивалося від дзеркального скла (О. Копиленко);

Якщо на шляху поширення радіохвиль зустрінеться який-небудь об'єкт, енергія імпульсів відіб'ється від нього і почне поширюватись в усі боки (з навч. літ.);

// Віддзеркалюватися на гладенькій, блискучій поверхні.

В її [річки] темній глибині відбивається і ліс, і гори, і село з хатками та садками (Панас Мирний);

У шибці, як у дзеркалі, відбилося .. її обличчя (С. Чорнобривець);

// Віддавати луною, відлунювати.

Голосна луна розляглася серед тихої ночі, одбиваючись по кілька раз од гори, од скелі до скелі (І. Нечуй-Левицький);

А з криниці як не відіб'ється його голос ще вдвоє сильніше (І. Франко);

Тисячоголосе “ура” сколихнуло сільську тишу й луною відбилося від лісу (П. Панч).

7. Виділятися, вирізнятися на тлі чогось.

Здоровий, засмалений морським вітром вид [Алі] та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М. Коцюбинський).

8. Проявлятися, виявлятися (про зовнішній вияв почуттів, стану і т. ін.).

В його чорних блискучих очах відбивався внутрішній спокій душі (І. Франко);

Щире співчуття .. відбилося на Любчинім лиці воднораз з неприхованим здивуванням (Іван Ле);

Нерівне й неспокійне Шевченкове життя надзвичайно сильно відбилося на характері його письма (з наук.-попул. літ.).

9. Відображатися в чому-небудь.

Духовне життя людини відбивається на її обличчі (з наук.-попул. літ.);

Нові досягнення науки і техніки відбиваються і на вивченні термінології (з наук.-попул. літ.).

10. Знаходити своє вираження в художніх образах, картинах і т. ін.

Вплив Біблії яскраво і виразно відбивається скрізь у поезіях Шевченка (О. Кониський);

В них [піснях] відбивалась сумна історія батьків (Іван Ле);

В його картині чарівній Відбився край в усій красі своїй (М. Бажан).

11. Впливати на кого-, що-небудь, позначатися на комусь або чомусь.

Як же побуваю в гостях, то нервове напруження одбивається часом на тому, що голова вранці не свіжа і груди щемлять, їм гірше (М. Коцюбинський);

Згодовування тваринам зеленої маси люпину і конюшини добре відбивається на прирості ваги і якості тваринницької продукції (з наук. літ.);

Я й так боюсь, мамочко, що моє лихо відіб'ється на твоїх і без того неміцних нервах (Леся Українка);

Соколова відповіла Валенсу, що катастрофа не відіб'ється на темпі будівництва і воно буде закінчене точно в строк (В. Собко).

12. тільки недок. Пас. до відбива́ти 1–4, 6–10, 12–15.

Найкращі сорти рослин засвоюють лише 1,5–2 % сонячної енергії, яка падає на нашу планету, а решта її відбивається земною кулею в космос (з наук.-попул. літ.);

Про свої переклади з Гейне довідалась я, що вони таки не загублені, але мають перше бути видруковані у “Віснику”, а потім вже відбиватися окремим виданням (Леся Українка).

◇ (1) Відбива́тися (відма́хуватися, відхре́щуватися) / відби́тися (відмахну́тися, відхрести́тися) рука́ми [й нога́ми] від кого – рішуче відмовлятися від кого-, чого-небудь.

Він почав питать в наймичок, в прикажчиків, але ті одмахувались руками і казали, що ті книжки їм зовсім ні для чого не потрібні (І. Нечуй-Левицький);

– У медичному штаті працювало двоє – Хлипалів двійник, від якого наш Хлипало відхрещувався руками й ногами – не визнавав родичівства, та лікар-стоматолог панна Нонна (Ю. Збанацький);

Робітники намагалися відбитися руками й ногами від участі в розробці неперспективного проекту (з газ.);

(2) Відби́тися / відбива́тися від до́му (від сім'ї́) – перестати бувати вдома або втратити інтерес до домашніх, сімейних справ.

Поступлю я, тату, в суд або десь в урядники, таки в нашому місті. І од дому не одіб'юся, і до чину дослужуся (І. Нечуй-Левицький);

– За роботою і товариством зовсім, Іване, відбився ти від сім'ї (М. Стельмах);

(3) Відби́тися / відбива́тися від рук кого, чиїх і без дод. – перестати коритися кому-небудь, слухати когось, стати неслухняним.

[Тиміш:] Чортяка б вас обох вхопила з вашою грамотою! .. Одбились обоє від рук, хоч візьми та обом поскручуй голови!.. (М. Кропивницький);

А закінчилося це тим, що хлопець перестав слухати батька й відбився від рук матері (С. Чорнобривець);

Надто вже заадмініструвався наш шановний Павло Антонович... Мало, що сам од рук відбивається, ще й Кужеля за собою тягне (С. Добровольський);

– Тільки гляди мені, Ігоря нашого стримуй. Геть від рук почав одбиватися. Дивися за ним, – строго сказав Громов (В. Кучер).