ВОДНО

ВОДНО́, присл., розм.

1. У єдине ціле.

Погнали [їздці] по місячному шляхові, злиті зі своїми тінями водно, як велети з пісень, що їх співають пряхи під танок веретена (К. Гриневичева);

Водно злилися наші вчинки – Одна ріка, одна рука (М. Рильський);

Всі стовпилися навколо: на місці зварювання не було видно ніяких швів, залізна маса обох кінців скипілася водно (І. Сенченко);

– А батога не хочу, – сміюсь я, посміхається у піваршинні вусища гончар, і дружно підсміюються гончаренята, сміх у них тоненький і сходиться водно, як дві ниточки (М. Стельмах);

Надійшли пішаки руської раті. Вони не давали римлянам і готам зімкнутись водно (І. Білик).

2. розм. Те саме, що односта́йно; однаково; як один.

В душі піднімавсь якийсь чудовий, солодкий смуток, і серце од того смутку билось палкіш, водно з чарівною музикою природи (С. Черкасенко);

Віки минуть, інші часи настануть, люди не такі, як тепер, а голос твій лунатиме водно (Б. Лепкий);

Вони [робітники] рухаються водно. Вони дихають водно. Вони думають водно (Ю. Смолич);

– Чому не знати? – втручається бабуся, – он, коли Журавленків обікрадено, .. ніхто ж і не бачив і не чув, а всі зразу водно: не інакше, як Корінчук заліз (В. Барка).

3. діал. Постійно, повсякчас.

Пазя дожидала панотця. Поглядала водно на двері, коли вони відчиняться й пропустять панотця з проповіддю (Л. Мартович);

Чечель повертав голову на другий бік, примикав те одно видюще око і твердив водно: “Прости їм, Господи, бо не знають, що творять” (Б. Лепкий).