ВИСОЧИНА

ВИСОЧИНА́, и́, ж.

1. Те саме, що висота́ 1–4.

Дуб здалеку вирізнявся серед інших дерев своєю височиною (А. Шиян);

Величний Господь, бо на височині пробуває; Він наповнив Сіон правосуддям та правдою (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Він [жайворон] заливається нестримною, радісною піснею на такій височині, що його не видко зовсім (О. Копиленко);

Кулеметний взвод займе цю височину з лівого флангу (М. Трублаїні);

Працюй далі над собою, готуй себе бути на височині науки, досвіду, знання людей і свого великого народу (В. Винниченко).

2. геогр. Підвищена частина суходолу (від 200 до 600 м), що має подекуди рівну, а частіше хвилясту поверхню, розчленовану долинами, балками, ярами.

Україна має досить різноманітний рельєф. 70 % її території займають низовини, 25 % – височини і лише 5 % – гори (з наук. літ.);

– Діти, зараз Музиченко покаже нам на фізичній карті низовини, височини та гори нашої Батьківщини (О. Донченко).

ВИСОЧИННИЙ →← ВИСОЧЕНЬКО