ЩО

ЩО¹, чого́, знах. в. що, а після прийм. за, про, через та ін. також ві́що, займ.

1. також з підсил. част. ж, б, то, пит. Означає загальне питання про предмет, явище, дію і т. ін.

– Що... що таке? .. Що він тобі сказав?.. – обступивши, дівчата Домаху ув один голос випитують (Г. Квітка-Основ'яненко);

Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам (Т. Шевченко);

– Ой Боже наш милосердний! Що то буде? що то буде далі? (І. Нечуй-Левицький);

– Скажіть мені: чи не знаєте, бува, Григорія Петровича Проценка? Де він і що з ним?.. (Панас Мирний);

Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла Геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка);

“Що цей сон означає?” біля вішалки у передпокої напружено думав розгублений Павло (А. Головко);

– Це що, Гервасію? Для чого? – нахилився Аркадій Валеріанович над хусткою. – Торф? (М. Стельмах);

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (М. Рильський).

2. пит. Уживається у функції прислівника в знач.: чому?, з якої причини?

– Панове молодці! – каже [Олеся], – .. що ви мене, як вороги, стережете, в неславу сироту вводите! (Марко Вовчок).

3. пит. Уживається у функції прислівника мети в знач.: для чого?, навіщо?, з якою метою? (у риторичному питанні – із знач. нічого).

Що тому богу молиться, котрий не милує (прислів'я);

Я пішла до панів. Тільки на поріг, а стара й питає: – Чи останешся? Що те лихо згадувати! – каже (Марко Вовчок);

– Де тут взявся ведмідь? Що ви верзете нісенітницю! (І. Нечуй-Левицький);

Черниш спалахнув: – Товаришу сержант! (Сержант клацнув каблуками з підкресленою бравістю). Що ви з себе Швейка корчите? Чому у вас такий розхристаний, неохайний вигляд? (О. Гончар).

4. пит., тільки в наз. в. Уживається у функції присудка, відповідаючи значенням: як?, який, у якому стані перебуває хто-, що-небудь?

За сльозами ледве-ледве Вимовляє [мати] доні: – Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? (Т. Шевченко);

– Що стара? Не хоче оддати за вас Марусю? – Не хоче (І. Нечуй-Левицький);

Що там синочок наш – які слова вивчив?.. (М. Коцюбинський).

5. пит., розм. Виражає питання про кількість чого-небудь, відповідаючи значенню: скільки?, яку суму?

– От вам, – каже, – і баран. Купіть, коли треба! “А що хочеш?” – Три копи (С. Руданський);

Мужик стає, починається торг. Підходять люди, питають мужика, що візьме на роздріб (Панас Мирний);

– Він таки правду каже, що без проценту [процента] ніде не позичиш... Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні? – обернувся Семен до брата (М. Коцюбинський).

6. відносний. Приєднує підрядні речення.

7. відносний. Приєднує підрядне означальне речення, відповідаючи значенням відносного займенника який.

Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Леся Українка);

Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості, це любов до природи, правильне відчуття природи (О. Довженко);

Аж до зір, що вгорі тремтять, ми несем Революцій Грозу!.. (В. Сосюра).

8. відносний. Приєднує підрядні речення.

9. відносний. Уживається при зіставленні кількох підрядних підметових речень або членів речення з повторюванням займенника.

Все злучиться в цілість – природа і люди, що є, що минуло, що сталось, що буде (Леся Українка).

10. відносний. Уживається в сполуч. з іменниками та числівниками в знач.: кожний, всякий.

Що день божий Радості приносить Своїй матері щасливій Дочка уродлива. Мов тополя, виростає Світові на диво (Т. Шевченко);

– Знов велено: позносити насупроти палацу всі хатки .. – Отак що день – усе новий та новий приказ (Панас Мирний);

Колеса ледве обертались, вивертаючи пуди в'язкого чорнозему. Що кілька метрів зупинялися передихнути (О. Гончар);

// також із співвідносним словом то. Уживається для приєднання підрядного речення або підрядної конструкції простого речення.

Далі вже що день, вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха... (Марко Вовчок);

І що день, усе гіршало їй. Суха зробилась, суха. І водою холодною тільки й живе (А. Тесленко);

Що п'ять верстов, то й корчомка: Нічого й лічити!.. (С. Руданський);

Що день, то більше в Єрусалимі теслів настає (Леся Українка);

Що не книжка – то й розум (М. Коцюбинський);

Що не день, то все тривожніш ставало на слободі (А. Головко).

11. відносний, перев. з інфін. Уживається всередині простого речення у функції додатка.

Жовнірам не стало за що харчуватись. Вони кинулись по селах шукати поживку (І. Нечуй-Левицький);

Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (М. Коцюбинський);

Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові (О. Гончар).

12. неознач. Уживається в знач.: що-не́будь, щось, скільки-не́будь, де́що.

Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного. Та і мені що перекинь (І. Котляревський);

Чи було що з пошти? (М. Коцюбинський);

[Руфін:] Прісцілло, накажи вина принести і ще чого – бо й татко не вечеряв (Леся Українка);

А може, то так він, – наморився? Чи в хуторах що недобре почув? (А. Головко).

13. означ., також у сполуч. із частками вже, то. Уживається в окличних реченнях у знач.: дуже багато, велика кількість.

Чого там не росте! Від ласощів аж віття гнуться (Л. Глібов);

За що пак милує Господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. Другий год, Як він з німецькими плугами Забрався голий в цей куток. А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! (Т. Шевченко);

Найшли погріб роблений із цегли. Що там срібла, золота! (Ганна Барвінок);

А що вже женихів було, Боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! (Марко Вовчок);

А я ріжу, а я ріжу, – що там крику! Що людей!.. (П. Тичина);

// Уживається при вказівці на ступінь вияву чого-небудь у знач.: дуже, сильно, як, який.

Що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили (Марко Вовчок);

– Бог його знає, де він ходив, покинувши нас. А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (І. Нечуй-Левицький);

Віддали його до пана в економію товар пасти. Що вже тоді назнущалися з його досхочу, що наштовхалися! (М. Коцюбинський);

[Тихон:] Давай оце ми тебе оженимо. Я тобі висватаю панянку, що весела, що красива, то другої такої не знайдеш (С. Васильченко).

14. означ., розм. Уживається в риторичних питаннях і окликах при вираженні емоційної оцінки предмета, явища і т. ін. у знач.: в дуже великій, у вищій мірі.

– Ах, що робиться... що тільки робиться... (М. Коцюбинський).

15. вказ., у сполуч. з част. ось, от, он. Уживається для уточнення, роз'яснення висловлювання.

16. перев. з част. не. Уживається в окличних і питальних реченнях, а також у різних словосполученнях у знач.: все, все без винятку, все підряд, усяке, різне.

Чого вже не робила мати, щоб її заспокоїти! (П. Куліш);

Царство ми пройшли до краю, Бачив я, що всюди люд На царя кладе свій труд, Що не вродить, що не скосить – Все у двір цареві зносить (Л. Первомайський).

17. Уживається в риторичних питаннях і окликах у знач. заперечних займенників ніщо, нічого, а також іменників, що позначають негативні якості, властивості.

Один заможний господар Надумався Вовків злякати. – Що, – каже, – той вівчар – Собак дві сотні назбирати! (Л. Глібов);

Як не плакали, як не благали матері пана, .. та не помогли ні сльози, ні викладки... Панові що? Хіба пан думав про гірку працю? (Панас Мирний);

Що турки!.. Вона має цілий план (М. Коцюбинський);

Та сором сліз, що ллються від безсилля .. Доволі вже їм литись, – Що сльози там, де навіть крові мало?! (Леся Українка);

– Тобі що! У твого батька є пара коней. А треба буде, піднатужитесь трошки і третього коня прикупите (А. Головко).

18. Уживається в складі фразових сполук із заперечними частками. Бага́то що див. бага́то;

(1) Кому́ що, а... кому – уживається для виділення чого-небудь одного серед інших (бажань, дій, інтересів і т. ін.).

Мамо, а солодкий горох ми посадимо тут? – Кому що, а тобі горох, – засміялася молодиця. – Посадимо (М. Стельмах);

– О, кому що, а Левкові поцілунки! – одразу жвавішає вузьке, довгасте обличчя Зосі (М. Стельмах);

(2) На що... – навіть.

На що вже Зайчик-стрибунець – І той урве хоч хвостика кінець (Л. Глібов);

Не зна́ти перепо́н (перепо́ни) [ні в чо́му] див. зна́ти;

Не зупиня́тися / не зупини́тися ні пе́ред чим див. зупиня́тися;

Нема́ (нема́є) чим див. нема́;

Не спиня́тися / не спини́тися ні пе́ред чим див. спиня́тися;

Ні на що́ не схо́же див. схо́жий¹;

(3) Ну [й] що ж; Так що – уживається перев. при звертанні в знач.: ну як, отже.

– Ну й що ж таке, що папірець на одного! А коли ми – брати (А. Головко);

– Ну що ж, Маріє, завтра сама приходь на поле (М. Стельмах);

– Так що, знайдеться у кого закурити чи ні? (Григорій Тютюнник);

(4) Ну що? – уживається в питальних реченнях для спонукання співрозмовника до відповіді в знач.: як?, як там?, як справи?

Ото було молодиці й жартують: – А що, – кажуть, – ваша дочка, Горпино? – -Вона й почне: – Та вже всміхається, сестриці-голубоньки, і рученята до мене простягає; вже знає мене (Марко Вовчок);

– А що, сину, може, череда вже йде? – спитала Зінька в сина (І. Нечуй-Левицький);

– Ну що? – спитала Олена, як він увійшов до хати. – Завірюха... та, може, ущухне... (М. Коцюбинський);

– Ну, що? – спитав Кузнецов. – Все гаразд. Бажаючих більше, як треба (А. Головко);

(5) При чо́му – уживається для введення приєднувальних конструкцій, відповідаючи значенням: у цей час, при цьому.

[Нартал (крутить головою, при чому кайдани стиха бряжчать): ] О, зле, се дуже зле! (Леся Українка);

(6) Хай там що, а... – як би там не було, а...

Хай там що, а наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика (із журн.);

Чим мо́жу (мо́жемо, ма́ю, ма́ємо) служи́ти? див. служи́ти;

Що б не ста́лося; Що не ста́неться див. става́тися;

Що [ж ти] [йому́ (їй, вам і т. ін.)] зро́биш див. зроби́ти.○ Ма́ло [що] не.. див. ма́ло.

◇ Аж (що й, ті́льки і т. ін.) пі́р'я лети́ть (розліта́ється, си́плеться і т. ін.) / полети́ть (розси́плеться, поси́плеться і т. ін.) див. пі́р'я;

Бог (Госпо́дь) зна що [таке́] див. Бог;

Було́ та сплило́ (спливло́) див. бу́ти;

В чо́му (в чім) бу́ти див. бу́ти;

Де (в чо́му) [ті́льки] та душа́ де́ржи́ться див. душа́;

Диви́тися нема́ на що (ні на що) див. диви́тися;

За чим ді́ло ста́ло? див. ді́ло;

З чим його́ (її́) їдя́ть див. ї́сти;

І кі́шки нема́ чим (ні́чим) годува́ти див. годува́ти;

[Й] говори́ти (каза́ти) ні́чого (нема́ чого́, нема́ що) див. говори́ти;

Кат зна що (як, куди́ і т. ін.), див. кат;

Кля́сти́ на чім (на чо́му) світ стої́ть див. кля́сти́;

На чім би не ста́ло див. става́ти;

На чім (на чо́му) [ті́льки] світ стої́ть див. світ²;

Не ма́ти чим хребта́ (хребе́т, ті́ло і т. ін.) прикри́ти див. ма́ти²;

Не то що див. то²;

Ні за що (ні за ві́що) ру́ки (рук) зачепи́ти див. зачіпа́ти;

Ні з чим не розмине́ться див. розмина́тися²;

Ні при чо́му (при чім) див. чому́;

Ні́чим (нема́ чим) кри́ти див. кри́ти;

Ні́чим (нема́ чим) о́ка запороши́ти див. запоро́шувати;

Підніма́ти (бра́ти) / підня́ти (взя́ти) що ле́гко лежи́ть див. підніма́ти;

Скі́льки [(що) є (було́)] ду́ху див. бу́ти;

[Та (а)] що [ж] тут розумі́ти? див. розумі́ти;

У чім (чо́му) річ? див. річ¹;

Хіба́ що (ті́льки) моги́ла ви́править див. моги́ла;

(7) Хоч ти йому́ (їй, їм і т. ін.) що – хто-небудь не слухає, не сприймає нічого, залишається байдужим до всього.

(8) Хоч що хоч – ні за що, як не проси.

Як забрав Грицько жито до себе, то хоч що хоч, шинкарка без грошей і осьмушки не дає (Панас Мирний);

(9) Че́рез що – уживається для введення підрядного речення з наслідковими відношеннями.

Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися на свіжім повітрі, через що часто занепадаю на здоров'ї (М. Коцюбинський);

(10) Чи що, част. модальна:

а) може, можливо.

– А чого ти там боялась? Хіба я вовк, чи що? (І. Нечуй-Левицький);

– Ну, виїжджати, чи що? (Григорій Тютюнник);

б) здається, точно не відомо.

Ходив до нас із Межигор'я якийсь здоровенний дід – пасічник, чи що (О. Стороженко);

Про Андрія забули й думати на селі: порішили, що він загинув де-небудь у тюрмі, чи що... (М. Коцюбинський);

в) невже, хіба.

– За генералів їх думаєш давати, чи що? – Там кому Бог приведе, той і візьме (Панас Мирний);

– Чи тому Богові хліба шматка жалко для нас, бідних, чи що?.. (М. Коцюбинський);

г) мабуть, так буде краще.

– Ну, то сховай, як знаєш. У порожню бочку, чи що (О. Довженко);

– Іч, голопузі, гасають. Хоч би вже в школу їх, чи що. Може б надовше одежі вистачило (П. Панч);

(11) Чого́, чого́ [ті́льки] не... – уживається при вказівці на велику кількість, значний вияв чого-небудь;

(12) Що ж до кого – чого, то... – коли стосується кого-, чого-небудь, то...

Що ж до того, як нам надалі ділитися, то я прохав би Вас деякий час не вносити зміни, себто ділитися пополовині (М. Коцюбинський);

(13) Що мені́ (тобі́, йому́ і т. ін.) до кого – чого – мені, тобі, йому тощо немає ніякого діла, байдуже кому-небудь до кого-, чого-небудь.

Нас тільки двоє на світі. Що нам до інших? (М. Коцюбинський);

[Рахіль:] Мессія! що йому до нашої недолі? Він пан землі, безсмертний Божий син (Леся Українка);

(14) Що не що, а..., рідко – як би там не було, а...

– Біжу, – обізвавсь хлопець, тоді до Івана: – А ти не хвилюйся. Все буде гаразд. Що не що, а одну партію виграємо сьогодні напевно (А. Головко);

(15) Що слід – все необхідне, потрібне.

Він іде на цей промисел безвідмовно, працюватиме до ночі, поки не зробить що слід (О. Гончар);

(16) Що стосу́ється кого (чого, до кого – чого), то... – якщо йдеться про когось, щось, то...

Все, що стосується сім'ї, – то вже родинна честь (М. Малиновська);

А що стосується Вадима, то мені його дуже шкода, хоч він останнім часом чомусь бокує від мене (Б. Лепкий);

(17) Що ти́четься кого, чого, до кого – чого, заст. – щодо кого-, чого-небудь; що стосується когось, чогось.

Що тичеться до статей про театр, то я за це діло навдаху [навряд] чи візьмусь, бо я не теоретик і виконую так, як Бог на душу покладе (з публіц. літ.);

(18) Що хо́чете, а... – уживається при відвертій констатації чого-небудь;

(19) Що-що (чого́-чого́, чому́-чому́), а... – уживається при виділенні, підкресленні винятковості предмета, явища, події і т. ін.

– Цілих вісім день оце прожив я у матері і чого-чого, а про оте прокляття наслухався доволі (Іван Ле).

○ (20) За́для чо́го, у знач. присл. – навіщо, з якою метою.

Ми знаємо, проти кого це все скеровано, замасковано задля чого (П. Тичина);

(21) На що вже, у знач. част. – навіть.

На що вже горобці – і ті попритихали І прислухаться стали (Л. Глібов);

(22) [Та] для чо́го, у знач. присл. – з якою метою, навіщо.

Не знати для чого Роман широко відкрив хвіртку, і перше, що йому впало в очі – був обрис якоїсь постаті (М. Стельмах).

◇ (23) Бі́си зна що (д) див. чорт;

(24) Зара́ди чо́го – навіщо, нащо;

(25) За що [й], про що? – невідомо чому, з яких причин.

[Раб-єгиптянин:] Яка там помста? Що ти плетеш? Хто ж се над ким помститись має? За що? Про що? (Леся Українка);

А за що? а про що?

От і Соломія стала моїм врагом. А за що? А про що? (І. Нечуй-Левицький);

(26) Й га́дки не ма́ти ні про що (д) див. ма́ти²;

(27) Ні за що́ [ні про що́] – даремно, марно, безпричинно.

– Зовсім скрутила чоловіка, – промовила мати. – Пропаде він з нею ні за що! (Б. Грінченко);

Ходив [Гнат Романович] поміж соняшників і чухав потилицю. Ще й спересердя на жінку накричав – ні за що ні про що... (Є. Гуцало);

– Образити дівчину ні за що ні про що та й покинути. Де це видано? – обурювалась більше за всіх Мар'яна, ідучи звивистою стежкою (А. Шиян);

Навіть рідних братів не жалував [Левко]; наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що ні про що (М. Стельмах);

(28) Ні з чим, зі сл. іти, залишатися і т. ін. – не діставши нічого, безрезультатно.

[Любов:] Що ж з того, що дрібниця, а все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь (Леся Українка);

До хати зайшло двоє у потертих шинелях з таким виглядом, ніби таки настигли злодія.. Коли вони ні з чим вийшли з хати, переполошений батько запитливо вставився на сина (П. Панч);

Про запеклі бої вздовж південних відрогів Брянського лісового масиву Артем із Ляшенком уже знали від Приходька, який нещодавно повернувся ні з чим із своїх пекельних мандрів (І. Головченко і О. Мусієнко);

(29) Та що:

а) уживається для загострення уваги на чому-небудь, зацікавлення чимсь.

Була одна чорна курка, така несуща курка, та що! – запіяла півнем, і треба було голову втяти (М. Коцюбинський);

б) уживається для вираження схвалення, переконання.

[Любов:] Риск... та що, без нього все життя людське було б одностайне, як осінній дощ. Боятись його, значить, боятися життя, бо в житті скрізь риск (Леся Українка);

(30) [Та] що там:

а) уживається для вираження переконаності в чому-небудь; безсумнівно, справді, дійсно.

[Олімпіада Іванівна:] Ну, та що там, перед вами я можу говорити щиро, ви все одно, що родич (Леся Українка);

б) уживається для вираження недоцільності звертати увагу на що-небудь; байдуже.

Лихий поніс його туди, до тих божевільців... А тут ще сон такий, наче віщує щось... Погано... Е, що там, врешті, сон – дурниця (М. Коцюбинський);

(31) То [й] що – нема нічого страшного.

– Буде трудно, правда. А надто на перших початках – ну, то що? (Г. Хоткевич);

– Як ти хоч мого ножа не загубив, – турбувався Хома Хаєцький.. – А якби й загубив, то що? – лукаво задирався хлопець (О. Гончар);

– Хіба ж так можна? Це ж увечері тільки прибудеш. – То й що, смачніше їстиметься! (М. Стельмах);

(32) У чім ма́ма народи́ла (д) див. ма́ти¹;

(33) Хай там що – всупереч усьому, за будь-яких умов, обставин; неодмінно.

Боягуз не піде в холодні осінні ночі ганятися по гирлу та лиманах за швидкохідними браконьєрськими моторками та сходитись з ними в смертельних поєдинках. А Порфир би пішов, хай там що (О. Гончар);

Хай там що, а наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика (із журн.);

(34) Хоч би [тобі́] що:

а) ніщо не діє, не впливає на когось; нічого не трапляється з кимсь.

Кремезний був дід Андрій... Міг годинами лежати у сніговому заметі, підстерігаючи вовка або злодія; увесь мокрий від поту, лягав спати на сирій землі, напившись холодної води, – і хоч би тобі що (Г. Хоткевич);

Він у лісі тоді був за вола здоровіший. Та й хлопцями.., як ще в економії в строку були – босий на морозі, у дранті і – хоч би що... (А. Головко);

б) (кому і без дод.) хто-небудь не реагує на щось; комусь байдуже до чого-небудь.

– Геть, кажу! – марно пробує [Василина] зрушити з місця Мирона і ще більше сердиться. – Га-га-га! – міцніше впирається в одвірок чоловік, і хоч би тобі що (М. Стельмах);

– Дмитре, довго того часу попоїсти? – Встигну ще. – І так завжди. Готуй, готуй, а йому хоч би що, – зачиняючи ворота, проводить [Докія] очима сина (М. Стельмах);

(35) Хоч що – усе без винятку, абсолютно все.

Хлопець такий здібний, що хоч що зробить (з усн. мови);

Що хоч.

– Та він на що хоч піде, аби його мати не плакала (Панас Мирний);

Чим бага́ті, тим і ра́ді див. бага́тий;

Чим чорти́ не гра́ються див. чорт;

Чим (що) Бог посла́в див. Бог;

Чим (яки́м ду́хом) ди́хає (ди́ше) див. ди́хати;

Чим (яки́м ду́хом) па́хне див. па́хнути;

Чого́ на сві́ті не бува́є див. бува́ти;

Чорт (біс) зна (зна́є) що див. чорт;

Ще що ви́гадай (ви́думай, зроби́ і т. ін.)! див. вига́дувати¹;

[Що] аж ли́хо див. ли́хо¹;

(36) Що б там (то) не було́ (не ко́штувало) – за будь-яких умов, обставин; неодмінно.

– Пронести ось це наше почуття, це розуміння життя через все, все що б там не було... (О. Довженко);

Ми вирішили, що б то не було, виконати своє завдання (із журн.);

– Що б там не коштувало, одривай [хату], а ні, я сама одірву, – говорила Мотря (І. Нечуй-Левицький);

Пам'ятав я: треба дійти до своїх [у штаб], що б то не коштувало (Ю. Яновський);

Що бу́де, те (то) [й] бу́де див. бу́ти;

(37) Що [воно́] й до чо́го – як є насправді, усе до кінця.

Присолоджував Гилак гірку долю свого роботящого наймита до того часу, поки Дорощук не розібрався, що воно й до чого (М. Ю. Тарновський);

– Я вже стара, я, дитино, й повитухою була, коли треба, то я з усього бачу, що й до чого, від мене не сховаєшся (Є. Гуцало);

(38) Що горо́х об сті́нку (д) див. горо́х;

(39) Що для ме́не (для те́бе, для ньо́го і т. ін.) хто, що – байдуже мені, тобі, йому тощо до когось, чогось.

Нікчемна в них радість і втіха нікчемна, Усяк з них за себе лиш дбає, І що ж для них туга співецька таємна? Чуття у них в серці немає (Леся Українка);

(40) Що до то́го кому – кого-небудь зовсім не стосується щось, хто-небудь не має відношення до чогось.

[Орест:] Забудь ти сю нещасну розмову, що тобі до того! Я ж тебе люблю, як і перше (Леся Українка);

– Мені ще добре, – думав Семен. – А скільки ж то, Боже мій, бачив я таких, що в них іно скибочка того поля, а сім'я велика... А що мені до того?.. (М. Коцюбинський);

Що [ж (тут)] роби́ти? див. роби́ти;

Що за вра́жа (нечи́ста, лиха́ і т. ін.) ма́ти див. ма́ти¹;

Що за оди́н див. оди́н;

Що за пита́ння! див. пита́ння;

Що за пти́ця? див. пти́ця;

(41) Що з мо́сту та в во́ду (д) див. міст;

(42) Що з то́го – нічого не допоможе; все одно.

А за козаками... Та що й казать? Минулося; А те, що минуло, Не згадуйте, пани-брати, Бо щоб не почули. Та й що з того, що згадаєш? Згадаєш – заплачеш (Т. Шевченко);

Товариші не любили його тверезим, а п'яним здебільшого зв'язували. Раніше то били його немилосердно, але що з того: зіб'ють його.., а тільки пустять – кидається з сокирою (Г. Хоткевич);

[Що і] ши́лом не пове́рнеш див. поверта́ти¹;

Що й каза́ти див. каза́ти;

Що [й] [мо́жна] язи́к (язика́) проковтну́ти див. проковтну́ти;

Що́йно (ті́льки що, ті́льки-но) спе́чений див. спе́чений¹;

(43) Що куди́ й до чо́го – як повинно бути, як потрібно.

Порядкує [княжна] і сама не знає, що куди і до чого; далі якось зачепила рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш);

Що ла́ска див. ла́ска¹;

Що ма́є (ма́єш, є, було́ і т. ін.) си́ли (сил, ду́ху) див. ма́ти²;

(44) Що на вербі́ гру́ші росту́ть (д) див. гру́ша;

(45) Що на вербі́ й гру́ші росту́ть (д) див. гру́ша;

(46) Що на рот налі́зе, зі сл. говори́ти, базі́кати і под., грубо. – усе підряд; не задумуючись.

– Пиши і не варнякай, що на рот налізе, – сухо сказав Шугалія (В. Кучер);

(47) Що на язи́к набіжи́ть (понесе́), зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. – усе підряд; не задумуючись.

Повибігали надвір і челядь, і своя сім'я; всі раді, кожне щебече, що на язик набіжить (А. Свидницький);

Точильник за оці слова потягнув Гайдучка на поліцію, тут його збили на квасне яблуко, от він і виспівав їм усе, що на язик понесло (П. Козланюк);

Що не день див. день;

(48) Що не є – уживається для підкреслення якості, ознаки чого-небудь.

Треба, щоб Степан найкращих яблук та груш дав до столу завтра. Самих що не є найкращих! (М. Рильський);

Що ні крок див. крок;

Що (скі́льки) [є] мо́чі див. бу́ти;

(49) Що ти (ви)! – виражає здивування чиїмись вчинками або словами.

– Чи ти, мамо, солила дрова? – Що ти, що ти, що ти? Бог з тобою! – крикнула Векла на дочку (Г. Квітка-Основ'яненко);

Помітивши, що Дорош не допив молока із глиняного кухля, вона образливо піджала губи: – Чого ж це ви так мало? Може, вам не до вподоби наше молоко? – Що ви! (Григорій Тютюнник);

Що ти (він, вона́ і т. ін.) забу́в (забу́ла) тут (там)? див. забува́ти;

Що [ті́льки] ро́биться! див. роби́тися;

Що ті́льки язико́м натра́пить див. натрапля́ти;

(50) Що хо́чеш (хо́четься) – абсолютно все; усе без винятку.

Ми тут з тобою одні! Можемо виробляти, що хочеш! Свистіти, співати! (О. Гончар);

Що [це] за мо́да [пішла́] див. мо́да;

(51) Що [це (се, вони́, воно́ і т. ін.)] за хто, що – уживається при запитанні про якості, властивості предметів, осіб і т. ін. у знач.: який.

“Що це за диво? Що це за перезва? Це приводці армії чогось їдуть до мене” (І. Нечуй-Левицький);

[Йоганна:] Хузане!! [Xуса:] А се ще що за норови? (Леся Українка);

– Звик я, – каже, – в цьому лісі, Як лушпина при горісі, Звуся Голик, ще й Іван, А із вами що за пан? (Л. Первомайський);

Ці люди сподобалися Данилкові, хоч він і не став їх розпитувати, що вони за одні (П. Панч);

Хвилинами Кузь зупинявся і роздумував про те, що самий найученіший чоловік на землі не може розгадати, що за дивне створіння людина (Григорій Тютюнник);

– Вона, гей, пильно зараз приглядається до нас та приміряється... Що це, мовляв, за солдати зі Сходу прийшли, що воно за люди... (О. Гончар);

Що (як) Бог дасть див. Бог;

Що (як) назива́ється див. назива́тися;

(52) Що (як) [там] не кажи́ (не говори́) – уживається для вираження запевнення, переконливості висловленого; безперечно, звичайно.

– Що не кажи – дівка! – напіврозтуляються товсті уста парубка (М. Стельмах);

Ми щасливі, що там не кажи (П. Дорошко);

– Як не кажи, а він – Антонович – теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоби визволити оцю Грінаву... (О. Гончар);

– А Пашина мати, як там не кажи, а сестрою рідною йому доводилася (Г. Хоткевич);

Як (у чо́му, у чім і т. ін.) ма́ти [на світ] народи́ла (породи́ла) див. ма́ти¹.

ЩО², спол.

1. з'ясувальний. Уживається для зв'язку підрядного додаткового з присудком або іншим членом головного речення.

Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить, Що море, буцімто, згорить, – Така, бач, є у неї сила (Л. Глібов);

Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко);

Галя прокинулася, почула, що міцненько її обняли – то менший брат обняв її (Марко Вовчок);

Чорний кіт солодко спав на припічку біля каганця: йому було байдуже, що холодна зима зазирала крізь вікна білим морозом (М. Коцюбинський);

Горе тим, що йдуть одважно у нерівний бій на згубу, гірше тим, що від отрути на безслав'ї погибають (Леся Українка);

Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (О. Довженко).

2. з'ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення, в яких з'ясовується причина, привід, мотиви якоїсь дії.

Панів за те там [у пеклі] мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (І. Котляревський);

– Що ти любиш мене та жалуєш, від того і я така веселенька (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Романе! Романе! а де ти? Йди вже вечеряти, бо мати сердяться, що ти десь задлявся та загаявся і не йдеш у хату, – почув Роман сестрин голос (І. Нечуй-Левицький);

Дуже мені неприємно, що так сталося, і почуваю себе винним (М. Коцюбинський).

3. з'ясувальний. Приєднує підрядні підметові речення.

Вона, що носила у серці велике горе.., бачила тільки своїх синів, про них говорила (М. Коцюбинський);

– Мій меч не тяжкий для одважних рук. Чи ти боїшся смерті, кари, мук. Ти, що була душею завжди вільна? (Леся Українка);

Коли уряд переїхав до Києва, я, що жив на той час у Москві, був введений до урядової комісії по реконструкції міста (О. Довженко);

// Приєднує підметові речення до головних,у яких підмет відсутній.

Цієї ж таки весни прочулося скрізь, що знов уявилися розбійники (Марко Вовчок);

Мар'яна здивувало й насторожило, що пан економ першим без гордування заговорив до нього, навіть підхвалювати почав (М. Стельмах).

4. з'ясувальний. Приєднує підрядні присудкові речення.

Діждемо пори, що й ми вилізем з нори! (прислів'я);

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Т. Шевченко);

– Тим часом у Варшаві тільки й мови, що про вашу милость, князю (І. Нечуй-Левицький);

Моє життя стало зараз таке коротке, що я кроками можу змірять його (М. Коцюбинський);

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов (В. Сосюра);

Оксен .. зробив собі круг і врізав такого гопака, що позатягало пилюкою вікна і лампа жевріла, як би десь на токовищі (Григорій Тютюнник);

Команду подали пошепки, а враження було таке, що пролунала вона громом (О. Гончар).

5. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення означальні.

Загинув би напевно люд нещасний, Якби погасла та маленька іскра Любові братньої, що поміж людьми У деяких серцях горіла тихо (Леся Українка).

6. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення способу дії.

Було колись так, що люди не знали, як рахувати час (М. Коцюбинський);

Двері ті, зроблені широкою аркою, настежи розчинені, так, що крізь них видно середину хати з гарною мозаїкою і фресками по стінах (Леся Українка);

// Приєднує підрядні речення, які характеризують ступінь вияву дії, стану або ознаки.

Упав так, що аж носом заорав (Номис);

Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться, В очах сльозина заблищить І чуле серце заболить (Л. Глібов);

До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцюбинський);

Ми викрутили його одіж так, що в ній не залишилось і краплі води (Ю. Яновський).

7. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення причини.

[Xуса:] От, бачиш! Ти, значить, зрадила мене, що хочеш розлуку брати? (Леся Українка);

Гроші, звичайно, присуджено з Семена, а що Семен не мав чим заплатити, то продали три морги родючої землі (М. Коцюбинський);

А що синові порядки йому не подобались, то таки не вдержувався, щоб часом не докорити (Б. Грінченко);

У місто пригнали російського полоненого. Провели до штабу, але що там нікого не застали, привели у єдине в Теребовлі місце, де можна було завжди застати офіцера, тобто в кав'ярню (В. Гжицький).

8. розділ. Уживається при зіставленні членів речення або речень для посилення роздільності в чергуванні фактів, у знач. хоч, чи.

Він ще вам покаже. Будете знать, що пан, що мужик – все одно (Панас Мирний).

9. відносний. Уживається для введення приєднувальних підрядних конструкцій, які доповнюють або розкривають зміст попередніх речень.

– Тут нас Попович лякав, що від засідання нам, окрім провалу, нема чого чекати. При нашій меншості. А як же він собі думає? Що більшість сама прийде до нас? (А. Головко).

10. часовий. Приєднує підрядні умовні речення із супровідними часовими значеннями; близький за значенням до сполучника як тільки.

Що рибка смик – то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох (П. Гулак-Артемовський);

Що Аниця стає поратися коло хати, а Іван за нею снується, як тінь (Л. Мартович);

Що погляну-погляну я на нього, – і радісно якось мені на душі стане. Це ж уже чоловік... на тім світі був, а тепер он бач – балакає (Г. Хоткевич);

Що добіжу до неї [посмітюхи], то вона зніметься та й перелетить далі на ступенів два понад самісінькою травою (І. Нечуй-Левицький);

Лежить Карпо на лаві плазом .. А молодиця, що не гляне на Карпа, то так і заголосить (М. Коцюбинський);

Що гляне в вікно, то зустріне пітьму і марища в очі заглянуть йому, він мусить заплющити очі (Леся Українка).

11. умовний. Уживається для введення умовно-зіставних підрядних речень або зворотів до складного речення при співвідносному слові т о в головному реченні, відповідаючи за знач. словам наскільки, в якій мірі.

Що вища температура, то більша частота максимуму рівноважного випромінювання (з наук.-попул. літ.);

Що далі забувалася небіжка Чайчиха, то знов Пилипиха робилася похмурніша – важким духом стала дихати вона на зятя (Марко Вовчок);

Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач (І. Муратов).

12. порівняльний, нар.-поет. Приєднує підрядні порівняльні речення, виступаючи в знач. мов, немов, як.

Бідна княгиня... аж тремтить уся, що та билина од вітру (П. Куліш);

– Отаке лихо... – співчутливо бідкався Галабурда. – А молодиця була, що твоя царівна (С. Добровольський);

// Приєднує порівняльний зворот усередині простого речення.

Поле – що безкрає море; скільки зглянеш – розіслало зелений килим, аж сміється в очах (Панас Мирний);

[Хор косарів:] Ми в луг підем всі з косами І як станем вряд, Він устелеться травами, Скошеними влад. Кожен з нас, що соколи, А всі разом, як орли! (М. Кропивницький).

13. приєднувальний, нар.-поет. Те саме, що а² 3.

А в дівчини брівоньки, Що в дівчини чорнії, – Матуся дала! (з народної пісні);

Ой раненько сонце сходить І пізно заходить, Що багатий до вбогої женихаться ходить (з народної пісні);

– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця (дитяча лічилка).

14. Входить до складу підрядних сполучників.

(1) Не то (те) що..., а... – уживається при уточненні вказівки на щось, у знач.: не зовсім..., а...; не так..., як...; не так..., а швидше...

Світлиця прибрана гарно, але видко, що покраси в ній давно не відновлялись і на всьому є слід не то що занедбання, а недостачі пильнування (Леся Українка);

(2) Та́к що – отже, з цього випливає.

Він знов всміхнувся, але якось криво. – Так що підпишіть, товаришу, оцього акта (А. Головко).

◇ (3) Що [ті́льки]..., а то б... – на жаль ..., а то б ...; прикро що ..., а то б ...

Ну де-бо ти взялася?! Витяг у тісті руки з ночов. На неї радісний дивиться. Що руки в тісті, – а то б схопив, таку любу й таку ждану й неждану (А. Головко).

ЩО³, част., розм.

1. пит. Уживається на початку питального або окличного речення для вираження здивування, вагання, докору.

Питається у хлопчика: – Що, титаря вбили? (Т. Шевченко);

// Уживається на початку питальних і окличних речень, які передбачають негативну відповідь.

[Люцій:]Що, твоє сумління чисте? [Парвус:] Чому ж би ні? (Леся Українка);

– Та йди ти к чортовій матері! – не витримав нарешті Боженко і крутонув колясочку [кулемет]. – Що я тобі – артист? (О. Довженко).

2. пит. Уживається в діалозі у функції слова-речення як відгук, відповідь на поставлене питання в знач., близькому до що таке?, що треба?

[ПрісЦілла:] Руфіне! [Руфін (по хвилі мовчання):] Що? (Леся Українка);

– Га?.. що?.. я заснув?.. – прокинувся студент (М. Коцюбинський);

// Уживається в діалозі як питальне слово-речення, що виражає подив з приводу почутого, заперечення чого-небудь несподіваного для когось або прохання повторити недочуте, незрозуміле.

– Що? – скрикнув він, хапаючи цигана за барки. – Мене не пускати на мій виноградник?! (М. Коцюбинський).

3. підсил. Уживається перев. на початку питального речення для наголошення на чому-небудь у знач., близькому до я к?

Що, любі дітки, чи годиться химерна загадка моя (Л. Глібов);

– Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь на світі, чого б побоявся козак? (О. Довженко);

// Уживається для виділення, увиразнення чого-небудь.

Що то як маляр, то вже скрізь понамальовує всякої всячини (Т. Шевченко);

– Що то – мати! – через скільки часу глухо промовила баба... – Її зневажають, з хати виганяють рідні діти, а їй усе-таки шкода!.. (Панас Мирний).

4. підсил. Уживається разом з іншою часткою або вставним словом для заповнення паузи.

Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли – на славу! (А. Головко).

5. підсил., нар.-поет. Уживається при зачинах у народних казках, піснях і творах, стилізованих під народну творчість.

Що одним полем пішов Сомко Мушкет, а другим полем – Стецько Кукуруза (Сл. Б. Грінченка);

Що перший Вітер молодий – Лукавий Сніговій – Та так собі подумав, так помислив (П. Тичина).

6. підсил. Уживається як складовий компонент у формах прикметників і прислівників найвищого ступеня порівняння з префіксом най- для виділення, підсилення найвищої міри якості, відповідаючи за значенням словам самий, найбільш, напр.: щонайакти́вніший, щонайвірні́ший, щонайдо́вше, щонайле́гший, щонайпізні́ше.

(1) А що! – уживається в хвалькуватих репліках, виражаючи глузування, погрозу і т. ін.

А що, з'їв облизня! (прислів'я);

– А що! таки по-моєму стало – сказала Настя (І. Нечуй-Левицький);

(2) Що б, част. модальна – уживається в окличних реченнях для вираження побажання у знач.: хай, добре було б;

(3) Що ж, част. модальна:

а) в розповіді про що-небудь або переході до наступної події, картини і т. ін.

Начальство бачить, що не сплять, на варту посилати стало таки частенько. Що ж, стоять, не скаржаться, мов горя мало! (Леся Українка);

Що ж. Бої – так бої. Нам не вперше страждать (В. Сосюра);

б) у діалозі для спонукання співрозмовника до відповіді на питання, до пояснення чого-небудь або виявлення свого ставлення до чогось.

[1-ша панночка:] Що ж, панове, будемо кашу варити? [Саня:] Та яка там каша? Снідати будемо у нас (Леся Українка);

в) для вираження вимушеної згоди, примирення з чим-небудь, схвалення чогось.

– Як же ти заміж підеш? – Я не піду заміж. – А мати стане силувати. – Що ж? Важко мені буде (Марко Вовчок);

– Ну, що ж – хай буде поєдинок! – Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі (М. Коцюбинський);

(4) Що [ж] за, оклично-підсил. част.:

а) захоплення ким-, чим-небудь.

– О, який мак! – покрикнула Галя. – Що ж за пишнії маки! Я собі насію такого! (Марко Вовчок);

Очиці, наче блискавиці, Так і грають з-попід брівок темних! Що за погляд в цеї чарівниці! (Леся Українка);

б) здивування від чого-небудь несподіваного, неочікуваного.

Мати пішла жати. Надвечір придивляються – не видно Ганни, чи не додому пішла? Питають других жничок, – не бачили, щоб ішла .. Що за диво! (Марко Вовчок);

– Що за мара? Невже ота нещасна пригода, що могла б скінчитися гірше, ніж скінчилася, так сколотила мій спокій? (М. Коцюбинський);

в) невдоволення ким-, чим-небудь.

[Аецій Панса (з острахом):] Ой, друже! що за жарти! (Леся Українка);

– Вийдіть з хати, кажу вам! Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, роями літають! (О. Довженко).

○ (5) А що вже, у знач. присл. – а скільки.

– А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать (І. Нечуй-Левицький).

◇ (6) А [хіба́] що? – уживається як питальне слово-речення в діалозі при з'ясуванні мотивів, якими зумовлене запитання співрозмовника;

(7) [А] що, коли́ (як); Що, якби́ – уживається для припущення можливості чого-небудь.

[Кассандра:] А що коли Кассандра переможе? Чим виправдить Гелен свою неправду? (Леся Українка);

“Що, як проженуть бува? – думав він. – О сором! сором!..” (Панас Мирний);

– Ой, гарно ж! Що, якби й справді, Марійко, нитки такі – золоті! (А. Головко).