ЩЕБЕТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який постійно, невпинно щебече (у 1 знач.).
Ні поля, ні гаї, Ні пташки щебетливі Не приспали мої Суми-болі вразливі (Б. Грінченко);
Пташки щебетливі одлетіли у вирій (Панас Мирний).
2. перен. Який швидко, жваво говорить, розмовляє (перев. про жінок і дітей).
Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати, і до роботи кидалася (І. Нечуй-Левицький);
На галявину, виповнену квітами й сонцем, вибігає, табунець дітей. Усі вони ясноокі, веселі, щебетливі (Ю. Збанацький).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ... смотреть
-а, -е. 1) Який постійно, невпинно щебече (у 1 знач.). 2) перен. Який швидко, жваво говорить, розмовляє (перев. про жінок і дітей).
щебетли́вий[шчеибеитливией]м. (на) -вому/ -в'ім, мн. -в'і
-а, -е.1》 Який постійно, невпинно щебече (у 1 знач. ).2》 перен. Який швидко, жваво говорить, розмовляє (перев. про жінок і дітей).
ад'єктивщебетливый
див. балакучий
{шчеибеитли́вией} м. (на) -вому/ -вім, мн. -ві.
Щебетли́вий, -ва, -ве
щебетливый; реже говорливый (о человеке)
(- пташок) співучий; (хто) БАЛАКУЧИЙ.
щебетли́вий прикметник