ШКІРИТИСЯ

ШКІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.

1. тільки 3 ос. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби); вишкірятися.

Очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити (Григорій Тютюнник);

// перен., розм. Стояти сторч.

Шлях при в'їзді в село захаращують підняті барикадою борони, вони грізно шкіряться перекинутим вгору залізним зуб'ям – не проскочить ніяка кіннота (О. Гончар).

2. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби).

Запилені окупанти блискали зубами, і нам здавалося, що вони по-вовчому шкіряться (В. Минко);

Офіцер уже не сміявся, а шкірився блискучими, гарно вичищеними зубами (Григорій Тютюнник);

– Ну, добридень, чи що? – Гулька протягнув дівчині руку. – Годі шкіритися, – звернулася мати до розгубленої доньки (М. Ю. Тарновський);

// розм. Те саме, що смія́тися.

Він шкірився, але обличчя його і особливо очі віяли холодом (Григорій Тютюнник);

Чомусь ти, Іване, дуже шкіришся на тому портреті. Мав би трохи совісті, бо ж не молоденький (М. Ю. Тарновський);

// перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість.

– Чого вона на тебе так кричала? – розпитували вони, обступивши Дениса. – Розмова у нас не склалася, – шкірився він, плигаючи на одній нозі і зодягаючи підштаники (Григорій Тютюнник).