ЧУТНИЙ

ЧУ́ТНИЙ, а, е.

1. Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.).

Вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дунаю поклик: – Оста-а-пе!.. (М. Коцюбинський);

Однак що це? Ганна вся аж стрепенулась, потяглася вперед, завмерла вслухаючись. Десь здалеку, із заріччя, долинули ледве чутні звуки запізнілої гармонії, почулися перегуки, співи (О. Гончар);

Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (А. Головко);

// Виразний, помітний, голосний.

Балабуха вийшов за двір і пішов шляхом наниз, над Рось. Шум води ставав чутніший (І. Нечуй-Левицький);

// у знач. пред. Чути, звучати.

Знадвору доноситься крик: їдуть, їдуть! – чутні гуркіт, фиркання... (Панас Мирний);

Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше (Номис).

2. Який можна відчути; відчутний.

Ледь чутна передсвітанкова прохолода вливалася в оксамитову теплінь ночі (З. Тулуб);

Повітря торкалося чола ледь чутними доторками (Л. Первомайський);

// Який схоплюють, виявляють за допомогою нюху.

Звідкись долетіла ледве чутна хвилечка запаху диму (Г. Хоткевич);

Під осінь, коли вже достигала садовина, вітерець приносив аромат стиглих яблук, груш чи ледве чутний запах диму від сушарень, де сушилася падалиця (М. Томчаній).