ЧИНИТИ

ЧИНИ́ТИ¹, чиню́, чи́ниш, недок., що і без прям. дод.

1. Робити що-небудь, займатися чим-небудь, здійснювати щось.

Балабуха замовк. Він тепер мовчав і чинив усе, що загадувала йому жінка (І. Нечуй-Левицький);

Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (С. Васильченко);

Засліплений жадобою помсти всьому світові за кривди, завдані йому з самого дитинства, Ярема чинив помилку за помилкою (П. Загребельний);

Хтось сказав, що кілометрів за п'ять десь у сусідньому селі гайдамацький загін чинить екзекуційну розправу (П. Колесник);

[Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Л. Дмитерко);

// Виконувати який-небудь обряд.

Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев'ять, а служби Божої не кидає. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у Божому домі одправу, – і заборонив (Марко Вовчок);

Карач-мурза опустився навколішки, затулив обличчя руками і став чинити намаз (Н. Рибак);

// Поводитися певним чином; діяти згідно з якими-небудь принципами, правилами, настановами і т. ін.

Ет, Гафізе! молодість і радість Ти люби, неначе квіти. Це для тебе щирая порада... Та чи схочеш так чинити? (А. Кримський);

Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема. Ще й по тому журив: – Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко);

У всьому він чинить так, як велить йому його совість і власне сумління (з газ.);

Тоді він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (П. Загребельний);

// Робити певний вигляд, маючи намір справити потрібне враження; вдавати із себе когось.

Євген не приймав Юриної усмішки, незалежний вигляд друзів почав його по-справжньому дратувати: усі чинять із себе одчайдушних сміливців, напускають браваду (Р. Іваничук);

// Спричиняти щось своєю поведінкою, завдавати кому-небудь чогось (перев. неприємного).

– Скажи мені, ти шкодлива сило натури, нащо ти чиниш людям таке лихо? – спитала Зірниця у Громовика (І. Нечуй-Левицький);

Її батько, якого вона любила за добрість та жалувала за кривди, які чинила йому Маріцца, наказав їй не ходити на виноградник (М. Коцюбинський);

– Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! (Григорій Тютюнник);

[Геннадій:] Лесю! Спинися! Ти чиниш наклеп на мене... (Л. Смілянський);

– Отака вдячність! Ти про нього піклуйся, ти годуй його, ти вболівай за ним, а він, грубіян отакий, буде тобі різні капості чинити! (В. Собко);

// Бути джерелом чого-небудь, породжувати щось.

І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити Й віддать душі надбитий хист Країні рідній на користь... (М. Старицький).

2. розм. Те саме, що учиня́ти 4.

3. діал. Приводити, народжувати; відкладати яйця.

Почав [Юра] розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє... (М. Коцюбинський);

Гадина чинить уперед яйце, а потім виводить гаденята (Сл. Б. Грінченка).

4. спец. Справляти, спрямовувати.

Силу, яка чинить на тіло таку саму дію, як кілька одночасно діючих сил, називають рівнодійною цих сил (з навч. літ.).

Вести́ (чини́ти, заст. писа́ти) слі́дство див. вести́;

(1) Пере́люб чини́ти – порушувати подружню вірність; перебувати у позашлюбному інтимному зв'язку; Роби́ти (твори́ти, чини́ти і т. ін.) / зроби́ти (вчини́ти, підсу́нути і т. ін.) па́кість (па́кость) див. роби́ти;

(2) Чини́ти (ста́вити, учиня́ти і т. ін.) / учини́ти о́пір – рішуче протидіяти кому-, чому-небудь; наполегливо боротися, змагатися з ким-, чим-небудь.

Отямившись після перших ударів у дні прориву, ворог чинив дедалі упертіший опір (О. Гончар);

[Золотницький:] Не важтеся опір моїй волі і моєму декретові ставити! (Б. Грінченко);

Він же був лікар, він завжди повинен бути на посту – біля ліжка хворого.., щоб стати в опір невблаганній смерті з косою... (Ю. Смолич);

Коли б люди своїм мордуванням і мукам всякчасним Бачили певний кінець, то якось би вони спромоглися Стати на опір погрозам жерців та страханням поетів (М. Зеров).

◇ Кри́вду роби́ти (чини́ти і т. ін.) див. роби́ти;

(3) Сла́ву чини́ти (учини́ти) – знеславлювати, ганьбити.

– Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть – не чиніть слави, голубочко (Сл. Б. Грінченка);

Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали [зітхали], Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (І. Котляревський);

(4) Чини́ти / учини́ти во́лю чию – робити, виконувати все за бажанням, уподобанням і т. ін. кого-небудь іншого.

Ой, циганонько та воріженько [вороженько], Учини мою волю, Ой причаруй та козаченька, А щоб жив ізо мною! (Ганна Барвінок);

У мою хату вступив – мою й волю чини, – промовив він, відходячи (Панас Мирний);

Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав, – Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав (Леся Українка);

Максим вкінці замовк і мусив учинити її волю (І. Франко);

(5) Чини́ти знева́гу кому, чому – те саме, що Завдава́ти / завда́ти знева́ги (див. завдава́ти).

Підмовили [бояри] його рідного брата, щоб сказав цареві, нехай він не чинить зневаги блискові царської корони (І. Франко);

(6) Чини́ти свою́ во́лю – робити що-небудь, проводити щось на свій розсуд.

– А тим часом вороженьки Чинять свою волю – Кують речі недобрії (Т. Шевченко);

(7) Чини́ти суд – судити.

Вони [старійшини] першими виходили на вали, коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили людей на рать, .. чинили суд (С. Скляренко);

Люди самі чинили суд над паном Ханенком (В. Кучер);

(8) Чини́ти (твори́ти) суд і розпра́ву – розправлятися з кимсь, карати кого-небудь не за законом, а на свій розсуд.

Пан пристав тут же [за столом] чинив свій суд і розправу (О. Гончар);

Подробиці смерті сховали мури контррозвідки і білогвардійські офіцери, що творили суд і розправу (В. Еллан-Блакитний);

(9) Чини́ти ха́ле́пу кому – завдавати кому-небудь неприємностей, клопоту.

На превелику силу одному знайомому Мирного вдалося узяти рукопис з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський).

ЧИНИ́ТИ², ню́, ниш, недок., що.

Обробляти шкури тварин, вимочуючи їх у спеціальному хімічному розчині, в настої кори або деревини дуба, верби тощо.

– Накупив [Яків] струменту, збудував завод. Нагилив шкур, помочив їх, ото вже чинити (Панас Мирний);

– Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (М. Стельмах);

Дуже рідко та й то найбідніші селяни чинили колись для чобіт шкіру свиней, .. “свинячі чоботи” погані, вони пропускають воду, розкисають, а зимою в них мерзнуть ноги (О. Воропай).