ХМАРКА

ХМА́РКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до хма́ра.

В сю хвилину море синє, аж фіолетове, небо зовсім весняне, хмарки білі (Леся Українка);

– Це добре, що ти його захищаєш, – почав Сергій Рудь і випустив з рота хмарку білого диму, що закручувався в химерні хисткі кільця (С. Голованівський);

Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок (М. Коцюбинський);

Не сховалася від його пильного ока хмарка невдоволення, що лягла на чоло полковника після такої відповіді (Н. Рибак);

* Образно. Той [сотник] стояв, заклавши руки за спину, й постукав по землі носком чобота. Подивився на нього і хмарка заслала душу – дивився на велетня тхір (Валерій Шевчук);

* У порівн. [Маруся:] Забіліло на воді, неначе хмарка! (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. * У порівн. Дим цигарок у повітрі, як хмарка, повис (М. Рильський).