ХВАЛЬКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який любить хвалити себе, схильний до вихваляння.
Чирик був старим, досвідченим горобцем .. Але він не зважав на свої роки, а, як і раніш, був по-молодечому моторним і хвалькуватим (Ю. Збанацький);
Давно вже мав він намір набити цього випещеного, хвалькуватого гімназиста (О. Копиленко);
– Терпіти не можу хвалькуватих дівчат, – із свого кутка озвався Аркадій (В. Собко).
2. Який містить у собі похвальбу.
Сергій Коляда ледве стримував усмішку, згадуючи хвалькуваті слова Цимбала (І. Багмут);
Хвалькуватими словами Гоблик уже в перший день повернув проти себе частину села (М. Томчаній).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РД... смотреть
хвалькува́тий[хвал'куватией]м. (на) -тому/ -т'ім, мн. -т'і
-а, -е. 1) Який любить себе хвалити, схильний до вихваляння. 2) Який містить похвальбу.
-а, -е.1》 Який любить себе хвалити, схильний до вихваляння.2》 Який містить похвальбу.
(який любить хвалити себе) хвастливий, хвальковитий, чванькуватий, нескромний, задавакуватий.
ад'єктивхвастливый
див. пихатий; хвалько
【形】 爱夸口的, 爱吹牛的
{хвалкува́тией} м. (на) -тому/ -тім, мн. -ті.
= хвальковитий хвастливый
хвалькува́тий прикметник
chełpliwy