УЧИНОК

УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч.

Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь.

Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (М. Коцюбинський);

Чомусь він мені подобався .. Чомусь завжди мені здавалось:“От людина, здатна до благородних учинків” (Г. Хоткевич);

Мручко стрепенувся, ніби його хтось на лихому вчинку застукав (Б. Лепкий);

Бульба почав бити й шпурляти горшки і пляшки. Бідна мати, звикши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лавці (О. Довженко);

Ясногорська, захоплена його мужнім вчинком, кладе йому руку на плече, усміхаючись, зазирає, вражена, в очі: “Так ось який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!” (О. Гончар);

Євпраксія .. вірила, що пригадається колись йому ще й негідний учинок (П. Загребельний);

Його святотатний вчинок одкрився, він не одпирався й не просив помилувати (Ю. Мушкетик);

Вершник, не відповідаючи, зліз з коня, дужою рукою легко відсторонив Тимка від биків і розвернув підводу назад. Його вчинок був такий несподіваний і наглий, що всі були приголомшені (Григорій Тютюнник).