ВИГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУКНУТИ, ну, неш, док., що і без прям. дод.
Голосно викрикувати слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття, емоцію.
Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора... (Панас Мирний);
Вночі він спав тривожно, щось вигукував, стогнав (І. Микитенко);
– Як його звуть? – Крутоноженко, ваше високоблагородіє! – поспішно вигукнув прикажчик (В. Винниченко);
Микола з своїми товаришами прибіг у порт і від здивування тільки вигукнув: – Ого! (П. Панч).
Смотреть больше слов в «Словнику української мови у 20 томах»
ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ... смотреть
-ую, -уєш, недок., вигукнути, -ну, -неш, док., перех. і неперех. Голосно викрикувати слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття.
дієсл. недокон. виду (що робити?)Дієприслівникова форма: вигукуючивыкрикиватьДеепричастная форма: выкрикивая
-ую, -уєш, недок. , вигукнути, -ну, -неш, док. , перех. і неперех. Голосно викрикувати слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття.
[wyhukuwaty]дієсл.wykrzykiwać
недок. вигукувати, док. вигукнутиto exclaim, to ejaculate; to cry out
вигу́кувати[виегукуватие]-уйу, -уйеиш
несов. - вигукувати, сов. - вигукнути выкрикивать, выкрикнуть; восклицать, воскликнуть; вскрикивать, вскрикнуть
Вигу́кувати, -кую, -куєш; ви́гукнути, -кну, -кнеш
【未】 呼喊, 喊出, 大声叫出
(дуже голосно вимовляти якісь слова, фрази) викрикувати, гукати.
див. кричати
вигу́кувати дієслово недоконаного виду
{виегу́куватие} -уйу, -уйеиш.