ТЛІТИ

ТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. тільки 3 ос. Руйнуватися, розпадатися від часу, від довгого вжитку, псування.

– Вона з першої години мене не злюбила. Запаски мої найкращі шовковії попсувала, що возьму [візьму] – вони в руках тліють (Марко Вовчок);

Співай же, Десно, в весняних просторах. Ростіть, будови, гомоніть, мости! Старому – тліть, новому – процвісти (М. Рильський);

// Розкладатися, гнити.

Чого ти, паньматусю, так зітхнула, Мов радощі згадала молодії Або в той край душею позирнула, Де тліють кості предків дорогії? (П. Куліш);

Під ним [хрестом] тліє вісім безневинних душ, згублених в одну ніч “страшним чоловіком” (Панас Мирний);

І хоч однаково де тліти Німому тілові в труні, Та все б хотілося спочити У краю рідному мені... (Б. Антоненко-Давидович).

2. Повільно, без полум'я горіти.

І поки тлітимуть скіпки Під таганком, сиди, звичайно, Та й причувайся, як пташки Почнуть тріщати одностайно (Я. Щоголів);

В залізній пічці посеред приміщення тліли головешки (Л. Смілянський);

На Гарасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (П. Кочура);

Там [у хижі] було дуже тепло, парко. Посередині, у викладеній камінням ямі, тліло вогнище (С. Скляренко);

* Образно. Бунти тліють, мов та підсушена губка, спалахують з найменшої причини... (Я. Качура);

* У порівн. Це повстання затлілося, як тліє злежала, перепоєна дощами і сльотами солома, ізсередини, сама по собі, без вогню. І як важко підпалити загноєну солому, так важко було підняти зневірених людей (Б. Харчук);

// Догоряти.

Догнав [Ярема] своїх. Боровиків Вже хутір минають. Корчма тліє з стодолою (Т. Шевченко);

– Тут пожарище тліло й стояла руїна (Л. Первомайський);

// Ледве горіти, зберігаючи жар; жевріти.

– Як же ти його візьмеш? – скрикнув Грицько, показуючи рукою на купу попелу, в котрому тліли іскри (Панас Мирний);

Неподалік ще тліла кучугура попелу, і тільки уцілілий комин, біліючи серед нього, свідчив, що вчора тут стояло людське житло (О. Гончар);

Декілька разів він, сидячи, засинав, вогонь гаснув, він мусив був ще й ще видмухувати його з вугілля, що заледве тліло (Ю. Яновський);

* Образно. Згоріла хата. А душа .. Не згоріла, а осталась, Тліє, й досі тліє! (Т. Шевченко);

Щастя – не тліть, а горіти В світлому сяйві землі (Т. Масенко);

// Ледве горіти, даючи слабке, тьмяне світло.

У кутку тліє свічечка перед матір'ю божою уквітчаною; під божничком стіл, застеляний [застелений] скатіркою білою (Марко Вовчок);

Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Панас Мирний).

3. перен. Бути, існувати, проявлятися звичайно незначною мірою (про життя, почуття, свідомість, думку і т. ін.).

Перша його розмова з Густею показала йому, що в тій лялечці є жива, чутка душа, що в тій прекрасній головці тліє думка, працює дух (І. Франко);

Стомився, падаю з ніг, а думка така вже в мене: “Коли діти замерзнуть, краще й мені б не вертатися”. Одна тліє надія: здається, їхали з базару – може, їдучи, хто взяв [дітей] на сани (С. Васильченко);

Давно вже тліло в душах [хлопців] незадоволення Марусяком, лиш не було моменту тому проявитися (Г. Хоткевич);

– Він уже марив .. Крихітний шматочок життя тлів у нім, ми намагалися не дихнути, щоб не загасити (Ю. Яновський);

// Страждати морально, переживати.

– До іншої [Василь] ходить!.. А моя дочка єдиная тужить-тліє, убивається (Ганна Барвінок);

Тебе кохав я в серці потаємно. Ти зрадила... і тлію я даремно... (П. Грабовський);

// Жити без руху вперед, без розвитку.

Блажен, хто горить, бо він попіл лишає, а хто тільки тліє – один тільки гній (В. Сосюра);

Професія обирається раз і на все життя, тому дуже важливо людині попасти в свою точку, щоб потім не тліти все життя, не думати про роботу, як про важку повинність (з наук. літ.).

4. перен. Відсвічувати червоним, рожевим кольором, освітлюючись сонячними променями.

На крайнебі, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль (М. Коцюбинський);

Над горою зависла хмарина, що знизу зарожевілась, а потім уся спалахнула вогнем. Червоними загравами запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець);

// Світитися, відбиваючи внутрішнє напруження (про очі).

Сам [старець] білий, як крейда, тільки очі тліли синюватим вогнем, як горить сірка (О. Стороженко);

Лице її було бліде, руки й ноги трусились, очі, як вугілля, тліли (Панас Мирний).