ПУСТЕЛЬНИК

ПУСТЕ́ЛЬНИК, а, ч.

Чернець-самітник що оселився у відлюдному місці й відмовився від спілкування з людьми; самітник; аскет.

Моя мама була дуже богомільна й любила слухать, як я було взимку вечорами читаю життясвятих пустельників (І. Нечуй-Левицький);

– Недалеко відсіля спасається пустельник; велику силу має він у Господа – усякий гріх одмолить, хоч якого грішника на путь істинний наведе (О. Стороженко);

Ось яка воля в гетьмана України! Кинути те все: маєтки, почесті, булаву і йти до якогось скита, до пустельника, що між камінням ютиться (Б. Лепкий);

Недалеко від яру, де була колись свята криничка, стоїть лісова сторожка .. В сиву давнину, оповідали старі люди, тут оселився пустельник, який проводив час у молитві й пості (М. Стельмах);

Цей пустельник, що мав славу святого, впродовж цілого року чекав на відвідини духовної особи й тепер не давав собі відпочинку (Н. Королева);

В індійській притчі розповідається, як молодий пустельник провів роки в самотності і роздумах (з наук.-попул. літ.);

// перен. Людина, що живе самотньо, віддалено від людей, від їхніх турбот.

Може, він тільки уявив себе пустельником, може, насправді він і далі продовжує лишатись нікчемним гвинтиком .. в отому потворному механізмі війни (Ю. Бедзик).