ПУНДИК

ПУ́НДИК, а, ч.

1. Різновид печива або пиріжків.

Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: .. Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п'ять кіп яєць (І. Котляревський);

Бабуся поставила на стіл пахучі рожеві пундики, що аж кипіли в маслі (Ю. Збанацький);

Барвінська метушливо взялася розводити в куточку примус, витягла із шафи на тарільці криті серветочкою філіжанки, на другій – пундики (Д. Бузько).

2. перев. мн., розм. Смачна їжа, ласощі.

– Ото великі пани понаїздили в Вільшаницю! Як забагатієте, тоді будете їсти пундики (І. Нечуй-Левицький);

– Чого вам треба? – Нам треба, щоб ви той, щоб ви по совісті робили. Ви он другим даєте всякі пундикі, а нам оселедці та оселедці... Який же тут порядок (В. Винниченко);

– Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! – гукав Бульба услід жінці. Нам не треба пампушок, медяників .. та всяких там пундиків! (О. Довженко).