ПРИГОРТАТИСЯ

ПРИГОРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, док.

1. Міцно притулятися до кого-, чого-небудь.

– Ой-ой! Ой-ой! – одказує Мелася [Михайлові] й пригортається ближче та тісніше, як до скарбу одрятованого, знайденого (Марко Вовчок);

Надія пригорталася до дядька і відчувала, як нестримно хлипали його груди (Яків Баш);

Як побачила ж вона його худого, блідого, з веселим поглядом блискучим, і сама не знала, що з нею сталося: кинулась до його, як дитина, обняла і пригорнулась (П. Куліш);

Кинулась Уляна до шинелі, пригорнулась, притисла до серця (О. Довженко);

* Образно. Пригорнулась [хмарка] ніжно До грудей Балкану. І Балкан утішно Мовив: “Спи, кохана” (П. Воронько);

// перен. Ставати під чий-небудь захист, знаходити притулок десь.

І я серцем до вас не вернуся. І не знаю, де дінуся, Де я пригорнуся (Т. Шевченко);

Як же зосталась Ганна сама в хаті безталанницею, знов Марина пригорнулась до Ганни (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Прилягати до чогось.

Сула їх [Лубни] обіймає з одного боку... Пригорнулась одним берегом і простяглась далі луками... (Остап Вишня);

У невеличкому селі Мала Круча, яке спало, пригорнувшись до шляху, вже не світилось жодне вікно (Л. Дмитерко).

2. тільки док. Лежачи або сидячи, зіщулитися, скорчитися.

Пригорнувшись, під вікном Рюмала Маруся (Л. Боровиковський);

Спить синок ясним світанням, Пригорнувшись на руці (А. Малишко).

(1) Пригорта́тися / пригорну́тися до се́рця (до се́рде́нька, рідко к се́рцю) – ласкаво, ніжно притулятися до кого-небудь.

Туман пливе низько, низько, пригорнись до серця близько. Ой, пливе туман у ярі, а ми будьмо, серце, в парі (В. Сосюра);

Коли любиш мене – не гордися, До серденька мого пригорнися (Л. Забашта).