ПРИГИНАТИ

ПРИГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.

1. Нахиляти, нагинати у певному напрямку.

Ще два рої осіло на липі .. Високо осіли вони, і дідові прийшлося верьовкою [вірьовкою] пригинати гілля (Панас Мирний);

Червоні лопаті хедера пригинали .. важкоколосу пшеницю (Ю. Збанацький);

Захистити пагони малини від обмерзання можна, якщо їх пізно восени пригнути до землі (з наук. літ.).

2. Згинати (пальці, спину і т. ін.).

Пальці розчепірюються, і олівець падає на постіль. Катерина знову всуває його поміж пальці, силоміць пригинаючи їх, як дроти (Ірина Вільде);

Там ялину сонце пече, А з гадини ропа [отрута] тече. Пригни спину Під ялину, Підстав, дівко, коновочку Під гадючу головочку (Л. Боровиковський);

// Згинати своєю вагою, горблячи.

– Хай пани хоч раз потрудяться, хай і їм коромисло хоч раз пригне білі плечі (М. Стельмах);

// Прищулювати (вуха).

Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха (М. Коцюбинський);

// Схиляти (голову) вниз або набік.

Сідає [Микола] й пише, пригинаючи голову то на один бік, то на другий (Грицько Григоренко);

Досить Софійці наблизитися, як він [гусак] відразу ж витягає шию, розпластує довгі крила і, низько пригнувши голову, йде прямо на неї (А. Дімаров).

3. Своєю вагою, силою нахиляти кого-небудь до землі.

Боєць сливе біг, якомога ширше розставляючи ноги, щоб не впасти, водночас відчуваючи, як німіє спина, пригинає до землі ноша (Григорій Тютюнник);

Пригнеш [півня] до землі, проведеш крейдою лінію, а він сидить, дурень, думає, що прив'язаний (Є. Гуцало);

* Образно. Вона [ікона] серед тих степів ладаном пахла, восковим світлом сяяла, пригинала православних на коліна натруджені... (Остап Вишня).

4. перен., розм. Позбавляти впевненості в собі, сили, стійкості.

Підіймався в надії обездолений люд чорної роботи і чорної землі. І щоб приборкати, пригнути його, ночей не спали і цар, і кат, і царедворець... (М. Стельмах).

5. перен., рідко. Повертати на свій лад.

Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка й ті в неї не гуляли (Марко Вовчок).

◇ Біда́ (го́ре) гне (пригина́є) / пригне́ [до [са́мої] землі́] див. біда́1;

(1) Пригну́ти / пригина́ти до землі́ кого, що – примусити кого-небудь коритися, зробити когось, щось безсилим, податливим і т. ін.

[Храпко:] Зять – мировим! га? Тоді держіться у мене всі лиходії, що на мене брехню точите, проти мене зле замишляєте! Я вас – до землі пригну! (Панас Мирний);

[Коваль:] Вони хотять [хочуть], щоб страх і чорна туга пригнули наші душі до землі... Та не тужити я прийшов, а мститись, і помста наша громом пролуна! (О. Левада).