КОХАНКА

КОХА́НКА, и, ж.

1. Жінка або дівчина, що перебуває в позашлюбному зв'язку з чоловіком.

– Як він ненавидів того урядовця .. за те, що він чоловік його коханки, за свою ганьбу, за свою полохливість! (М. Коцюбинський);

Прибігла Сафарова мати й троє дівчат, чи то бідних родичок, чи то Омирових коханок (З. Тулуб);

Вона залишатиметься коханкою, навiть на подружньому ложi. Вона не здатна вiдчувати обов'язку перед сiм'єю (Р. Андріяшик);

Пані, яка так віддано зазирає йому в очі і яку він час од часу десь там пощипує, думаючи, ніби того ніхто не бачить, – теперішня його коханка Леокадія Фоґель (Ю. Андрухович).

2. Жінка, що кохає; жінка, яку кохають; кохана (див. коха́ний 2).

Гарний козаченко Крадеться тихенько, На сопілку сумно грає У коханки під вікном (П. Грабовський);

Про батька з матір'ю чи про далеку коханку думає кіннотник, їдучи в нічне діло? (Л. Первомайський);

Тепер залишається знайти собі коханку з місцевих шляхетських красунь, потім ввійти до всіх господарських справ, і так до кінця життя (Д. Білий);

* Образно. На зеленій гілці примостився голосний соловей і щирим співом своїм вабив до себе свою коханку (Л. Яновська).

3. розм. Те саме, що песту́нка.

Мали вони дочку, і вона була в їх така коханка, що виросла, вже пора й сватать, а вона не вміла діла робить (Сл. Б. Грінченка);

Жила в мене пташка в цяцькованій клітці, Було їй доволі зерна і водиці; Співала коханка, себе розважала І томлену душу мою звеселяла (Л. Глібов).